Визволяв Ромодан від російсько-більшовицьких загарбників: про військового міністра УНР Всеволода Петріва
Визволяв Ромодан від російсько-більшовицьких загарбників: про військового міністра УНР Всеволода Петріва
14 січня (за Григоріанським календарем) 1883 року у Києві народився військовий і громадський діяч, письменник, педагог, військовий міністр і генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки (УНР). Навесні 1918 року командир полку імені Костя Гордієнка звільняв Ромодан та інші населені пункти Полтавщини від російськобільшовицьких загарбників. Учасник оборони Києва від більшовицьких формувань Мурайова. З 1948 року— дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка, автор праць з військової історії. У липні 1919 року Військовим міністром УНР було призначено колишнього дворянина Київської губернії і відданого патріота України Всеволода Петріва. На той момент йому виповнилося 36 років. Роком раніше, у березні 1918-го, організатор і командир полку імені Костя Гордієнка Всеволод Петрів звільняв Ромадан від більшовицьких військ Міхаїла Муравйова, чим заслуговує на добру пам’ять мешканців Ромоданівської громади. Всеволод Миколайович Петрів народився в сім’ї військовика, що і визначило у майбутньому його вибір на користь кар’єри офіцера. Випускник Павлівського військового училища (1902) й Миколаївської військової академії (1910), перед Першою світовою війною дослужився до чину капітана. Упродовж 1914–1917 рр. перебував на штабних посадах: пройшов шлях від старшого ад’ютанта штабу 42-ї піхотної дивізії – до начальника штабу 7-ї Туркестанської стрілецької дивізії, брав участь у бойових діях, вислужив чин полковника і численні нагороди. У кінці 1917 року начальник штабу 7-ї Туркестанської стрілецької дивізії Всеволод Петрів перебував на Західному фронті. В умовах морального розкладу частин дивізії під впливом більшовицької агітації, полковник Петрів за одну добу організував із земляків-українців добровольчий полк імені Костя Гордієнка. Єдиний з усіх українізованих частин Діючої армії, полк 17 січня 1918 року дістався Києва, де отаман Петрів на чолі полкової делегації зустрівся з головою «Українського Революційного Парляменту» Михайлом Грушевським, секретарями військових і земельних справ УЦР. Упродовж 19–22 січня гайдамаки Петріва вели стрілецькі дуелі з бойовиками заводу «Арсенал». Починаючи з вечора 21-го, вони діяли спільно з Гайдамацьким кошем Слобідської України під командуванням Симона Петлюри. Вранці 22 січня спільними зусиллями оплот антиукраїнського заколоту «Арсенал» було здобуто штурмом. Чи не найяскравішим періодом у житті Всеволода Петріва, цікавим для нашого сучасника, зокрема мешканців Полтавського краю є спогади командира Гордієнківців про його перебування на Полтавщині у другій половині березня – на початку квітня 1918 року. Тоді полк звільняв Ромодан та інші населені пункти Полтавського краю від російсько-більшовицьких окупаційних військ у складі Окремої Запорізької дивізії на чолі з Олександром Натієвим. За спогадами Петріва, кіннотники полку звільняли Лубни, Ромодан і Хорол, 30 березня першими увірвалися до Полтави, першими вели бій за ст. Полтава-Харківська (нині – Полтава-Південна) та зрештою першими її посіли. У Полтаві більшість полку Петріва розташовувалася у приміщеннях Кадетського корпусу. 3 квітня 1918 року полк отримав наказ перейти Ворсклу та «якнайскоріше вирушати далі». Тієї весни на річці швидко прибувала вода, а залізничний міст потребував відновлення. Після тривалих пошуків зручного місця для переправи вояки полку спорудили два примітивні пороми в районі гирла р. Коломак. 4-го квітня полк переправився через Ворсклу, а 5-го зранку мав рушити маршем до ст. Селещина і далі на Карлівку. Спогади про цю та інші події, що відбувалися у тодішній Полтаві, на Полтавщині та в Україні загалом детально описані у мемуарах Всеволода Петріва «Спомини з часів Української революції (1917–1921)», що вийшли друком у 1927–1931 роках. Доля була прихильною до Всеволода Петріва. У липні–листопаді 1919 року він обіймав посаду військового міністра УНР в урядах Бориса Мартоса й Ісаака Мазепи. Згодом служив у військовому міністерстві і Генеральному Штабі, отримав чин генерал-хорунжого Армії УНР (1920). У 1921–1922-му був начальником Генерального штабу війська УНР, інтернованого до таборів Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини. На еміграції мешкав у Празі, Подєбрадах та Хусті: займався викладацькою і письменницькою діяльністю. Всеволод Петрів удостоєний нагород Української Народної Республіки – Хрест Симона Петлюри, Воєнний хрест УНР. Видатний діяч УНР Всеволод Миколайович Петрів помер 10 липня 1948 року. Похований у м. Аугсбург (Німеччина). Леонід Кушнір, науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського
